Відпочивати в Крим ми з Даною їздимо вже третій рік поспіль. Зупиняємося на квартирі у її родичів в НовоОзерному, а звідти вже по мірі сил і можливостей вибираємось дивитись на різні пам’ятки. За попередні роки ми встигли відвідати Ялту, Севастополь, Алупку, Судак, побувати на зубцях Ай-Петрі і погуляти стежиною Галіцина, побачити Воронцовський палац і руїни Херсонеса. Але цього разу більшості моїх “грандіозних” планів втілитись в життя не судилося. Ех, бачили б ви той txt файл, в якому вони були викладені. Шкода, що я його стер…

Дана (моя дівчина), Юра (її брат) і Оленка (його дівчина) поїхали в Крим ще 22-го липня. Я ж був змушений поміняти квиток на 27-е липня, бо 26-го в нас на кафедрі було засідання приймальної комісії (сказали прийти обов’язково). Довелось напередодні від’їзду змотатися до Львову, де я дуже вдало і забувся зарядне до ноутбука (а ноутбук фрілансеру потрібен навіть на відпочинку).

Отож, 28-го липня я приїхав в Сімферополь і в майже в той самий момент з Львівського вокзалу відправився потяг №86, яким знайомі передали зарядне. В мене було 2-ва варіанти:
1. Зняти кімнату і перечекати день в Сімферополі.
2. Їхати в НовоОзерне, трохи відпочити і наступного дня їхати назад в Сімферополь за зарядним.

Автобусом від Сімферополя до НовоОзерного добиратись години дві, електричкою в два рази довше. Тому спочатку я більше схилявся до 1-го варіанту. Але вийшовши з потягу передумав і вже за кілька годин був в НовоОзерному, де мене зустріли, нагодували, дали трохи відпочити і потягли на пляж. То був реальний кайф! Так не хотілося його ламати, але клята зарядка… І тут мені в голову прийшла “геніальна” ідея. Чого я буду просто туди-сюди кататися? Можна ж поїхати всією компанією в Сімферополь, а звідти на південний берег Криму. Сказано-зроблено. Народ вже 6-ий день жив по графіку сніданок-пляж-обід-поспати-пляж-вечеря і задумка їм сподобалася. Купили путівник для автомобілістів, накидали приблизний маршрут “НовоОзерне -> Сімферополь -> Перевальне -> Червона печера -> Мармурова печера -> Алушта -> НовоОзерне” і полягали спати.

29-го липня ми виїхали до Сімферополя. Зустріли 86-й потяг, забрали зарядне, перекусили і пішли шукати транспорт в сторону Алушти (Перевальне якраз по дорозі). Потрібно зауважити, що в Сімферополі дуже вдале розташування автовокзалу – він знаходиться одразу біля залізничного, а поряд зупинка тролейбусу Сімферополь-Алушта-Ялта. Ми вирішили їхати тролейбусом (підходять №1, №51 і №52) і за годину вже були в Перевальному (зупинка “Стадіон”).

Якщо вірити дороговказам, то до Червоної печери 6-ть км, а до Мармурової 18-ть км (це приблизно, точно вже не пам’ятаю). Чомусь ми одноголосно вирішили спочатку йти туди куди ближче :).

Дорога до Червоної печери

Ваш покірний слуга

Чесно кажучи, сподівались по дорозі зупинити якийсь автобус з туристами і під’їхати, щоб було скоріше. Але автобуси нас дружно ігнорували.

Спочатку йти було класно. Потім почало трохи припікати сонце. А ми все йшли, йшли і йшли. Нарешті на горизонті щось замаячіло. Як виявилось це був пропускний пункт на заповітну територію і кіоски з різними напоями, та наїдками. Заплатили по 5-ть грн в касу, попили холодного квасу і рушили далі.

Дана на КПП

А потім ще в гору підніматись…

Від КПП до входу в печеру йти ще десь півгодини. Дуже напрягає останній відрізок шляху, який прямує в гору (на фото вище). Врешті-решт ми дійшли до таблички “Кизил Коба”, за якою була ще одна каса (ще по 20-ці). А Ви думали можна пройти за дурно :)? Ні, не можна. Тільки з екскурсоводом, а то ще десь загубитесь, потім шукай Вас. До речі в них є ще спец пропозиція для шанувальників гострих відчуттів – подорож з аквалангом гірською річкою в середині печери. Вартість різна, здається від 300 до 800 грн, в залежності від довжини маршруту (найдовший маршрут займає 2-ва дні). Ми з Юрою повелися на рекламу і вирішили колись обов’язково приїхати і поплавати.

Хазяїн печери

Поряд з сердцем печери

Одразу біля входу в печеру за символічну плату дають на прокат теплий одяг – раджу цим скористатися і вдягнутися чим тепліше. В середині висока вологість і дуже низька температура.

Червона печера найбільша в Криму і одна з найбільших карстових печер в Східній Європі. Вона складається з багатьох залів, галерей і ярусів. По дну печери протікає гірська річка Су-Учхан. Тут було знайдено багато знарядь праці і предметів побуту, найстаріші з яких датуються VII-VI ст. до н.е. З 1989 року діє оснащений екскурсійний маршрут довжиною 500 м. В принципі все.

Після цього ми попрямували до водопаду Су-Учхан, який знаходиться по ліву сторону від дороги (якщо йти від печер, якщо до, то навпаки). Там є дуже хитра стежка, яка в одному місці роздвоюється – є поворот наліво і прямо. Раджу повертати наліво. Ми той поворот не помітили і пишли прямо. Виявилося, що далі дуже крутий спуск і немає навіть за що вхопитися. В той час як ми мало, що не на дупі з’їжджали вниз, над нами, по другій стежці, абсолютно не напрягаючись, пройшла групка туристів-пенсіонерів… Оце був налом! Їхній гід на додачу ще видав – “А сюдой спускаются туристы, которые не знают тропу к водопаду” :).

Юрка з Оленкою

Частина водоспаду

А водопад гарний! Не те щоб він великий, ні. Просто сам по собі гарний. Приклавши певних зусиль можна видряпатись на верхній ярус, щоб ніхто не заважав насолоджуватись цією красою. Головне не зловживати купанням у холодній воді. Я наприклад доталяпався трохи не до бронхіту :(.

На трасу ми вийшли десь година 6-та вечора. Про Мармурову печеру ніхто вже навіть не заікався. Знову ж таки сіли на тролейбус і поїхали в Алушту. Кемпінг знайшли на східному пляжі. Зауважу, що там купа комарів і я не розумію, як там взагалі можна відпочивати… Поки ми поралися з наметами, вони нас мало не з’їли. Трохи перепочили, пішли скупнулися на нудистський пляж, повечеряли і лягли спати. Нічка теж була ще та – десь о 3-ій годині ночі пригналися сусіди і вгатили музику на всю. Я так розумію це в них було звичайним ділом, бо після того як ми їх вічливо попросили вимкнути музику, ще довго було чути їхнє скиглення накшталт “Только приехали, а уже командуют”. Дивуюся як інші люди їх витримували (навколо ж купа наметів).

Зранку порадились і вирішили, що краще за все поїхати зараз в Аквапарк, відпочити, а ввечері їхати додому. Так і зробили. Десь за годину Дана, Юрка і Оленка вже каталися на гірках, я дрих на лежачкові (напередодні хапнув тепловий удар і почував себе мяко кажучи не дуже). Чесно кажучи, Аквапарк це єдине, що мені сподобалося в Алушті. І хай там все до біса дорого (160-т грн вхід, пообідати ще 100-ня, фотка спуску з гірки 20-ка і т.д.) але воно того варте! Купа класних гірок і море нових вражень. Головне не йти туди де є черга. Якщо бачите, що на якісь одні гірки купа народу, то йдіть на інші – там майже нікого не має (стадний інстинкт). Отож, в результаті всі ми отримали багато задоволення, позитивних емоцій і гарних спогадів.

Дануська і Оленка

Закохані 🙂

Відновлююсь потихеньку

От і все. Дякую за увагу ;). Чекайте на продовження.